Наша хатка невеличка, лиш комірки і світличка; та вона нам веселенька, бо в ній господарить ненька. Наша ненька - господиня, Чиста хата, повна скриня, добре прибрана комора бо до праці неня скора. Микола Ваврисевич Якщо з сіней увійти до світлиці, то центром хати є красуня - піч, яка є і годувальницею, і нагрівальницею, і лакувальницею, і розважальницею. Поряд з нею біля дверей був мисник (сучасний буфет). Навпроти печі у фасадній стіні завжди влаштовували вікно, яке освітлювало біля печі зону приготування їжі. З іншого боку від печі знаходилась спальна зона - там встановлювали піл або ліжко. Над ним у стіні було прорізане маленьке віконце - візир. Дальній від печі кут відвели під святкову зону. Там стояв стіл, накритий білим обрусом, з хлібиною й сільничкою. Красний кут освітлювали з двох боків вікна, а між ними в горі була божниця, де містилися ікони, пам'ятні малюнки чи фотографії батьків чи родичів. На свято ікони прикрашали рушниками. Під стінами розміщували лавки на різьблених стояках. Отже, планування світлиці було суто функціональним, позбавленим випадковостей. Кожна зона мала конкретне при значення, своє обладнання. У бідних хатах підлога була глиняна, через те її треба було щотижня поновлювати - мастити глиною. У багатих сім'ях підлога була дерев'яною (хата на помості). На стелі виділялася важлива конструктивна форма, головна балка - сволок. Він уособлював міцність, непорушність дому і сім'ї. На ньому, найчастіше різьбленому, карбували рік побудови, знаки або хрести й обрядові написи, висіла скляна лампа чи дитяча колиска. Цікавим предметом в інтер'єрі хати, необхідним атрибутом весільного обряду була скриня. На ній різьбили або малювали символічні знаки. У давнину часто можна було зустріти в одній хаті дві - три скрині, що належали дочці, матері та бабусі. Вони передавалися з роду в рід. Про скриню складено багато пісень, вона була головним об'єктом весільного обряду - «пересувин». Хоча мальована, різьблена чи кована скриня коштувала дорого, її все ж таки купували дочкам як частину весільного посагу. Навіть дівчина з найбіднішої сім'ї намагалася придбати скриню. Тільки сироти й наймички майже ніколи не мали скрині і тяжко це переживали. Речі, що в ній знаходилися, ставали своєрідним свідченням старанності, працьовитості й певною мірою, естетичної обдарованості людини. У прискринку ховалися «таємниці». Тут лежало позв'язуване у вузлики різне зілля: любисток із зелених свят, квіти від похованого, материнка. Все мало свою символіку і чарівну силу, а тому це треба було добре сховати. Ніхто не мав права заглядати до скрині дівчини, яка ввійшла в пору дівування - ні мати, ні сестра, ні батько. Вона залишалася її власністю на все життя, а в спадок могла перейти тільки після смерті. Скрині ставили у світлиці на видному місці, біля столу. Мальовані різьблені вони завжди виділялися серед інших селянських меблів. Зберігали їх ще в коморах, особливо в курних хатах. Тоді гостей обов'язково спочатку заводили в комору, а поті до хати. Народні майстри намагалися оздобити скриню різьбою або розписом, не повторюючи композиції орнаменту. Коли перевозили її під час весільного обряду, на скриню звертати увагу всі гості й односельчани. Адже вона була символом в сім'ї. Майбутня дружина вивозила її з рідної хати як минуле своє дівоцтво, як частину родового вогнища батьківської хати, звичаєвих устроїв, духовних і моральних засад. Скриня ставала неначе символічним фундаментом нашої родини. Синя скриня Дерев'яна синя скриня В хаті - справжня господиня. Синя скриня всіх взуває, Синя скриня й зодягає. В дерев'яній синій скрині Є намисто старовинне. Голки є. І є наперсток. Є маленький срібний хрестик. В дерев'яній синій скрині. З торочками є хустина Ця хустина, мов жар - птиця, Жаром грає та іскриться. Ця небачена хустина – Ще бабусі Катерини. В ситній скрині є намисто, Самоцвітне, променисте. Рушники у синій скрині, Мов птахи, - зелені сині. Плахта є, є і запаска – Теж з бабусиної ласки. В синій скрині дерев'яній Скатертина є прадавня. Скатертина ця прадавня – Про бабусю пам'ять славна. Про бабусю Катерину, Бо її ця синя скриня. То бабуся все надбала – Й нам у спадок передала. Євген Гуцало Перлини фольклору Кожен народ має свої звичаї, що виробилися протягом багатьох століть. Народні звичаї - це ті прикмети, за якими розізнається народ не тільки в сучасному, а й у його історичному минулому. Звичаї, а також мова - це те, що Об'єднує окремих людей в один народ, в одну націю. Ще давньоукраїнські традиції ввійшли у наші звичаї, і тепер ми собі не уявляємо Водохреща без води, Івана Купала - без дівочих віночків та гадання, Спаса - без яблук. Мене навчила рідна мати звичаї рідні шанувати, і рідну мову, й рідний спів, і славну пам'ять прадідів. (В. Скуратівський) Сьогодні Спаса. Звідусіль на наше свято храмове – із хуторів, і з дальших сіл – народ нестримано пливе. У церкві Служба Божа йде, і від свічок в очах мигтить, і лине спів, і дзвін гуде – на весь Господній світ! І купи яблук золотих круг церкви - колом запашним: сьогодні тут посвятять їх, щоб можна їсти всім. До найбільших серед дванадцяти річних празників християнського календарного циклу належить Преображення Господнє, або, як у народі найчастіше називають його, - Спас (Великий Спас), що припадає на 19 серпня. За Біблією в цей день Ісус Христос разом із своїми учнями піднявся на маківку гори й протягом ночі вів ділові розмови. Серед них були апостоли Мойсей та Ілля. Посеред ночі, коли стомлені співрозмовники задрімали, їхній учитель здійнявся на небеса. В цей час усім почувся всевишній голос, що Ісус є намісником Бога на землі. Звідси, отже й назва свята - Преображення Господнє. Зібравши у вузлик овочі, фрукти, мед збіжжя, трави і свічку, люди вранці йдуть до церкви. Після відправи починається посвята принесеного. Особливо чекають коли освячуються яблука, бо до цього дня їх не їдять. Насамперед це стосується жінок, у яких померли діти й дочки, що залишились без матерів. З цього приводу існує кілька сказань. Одне з них стверджує, що на Спаса Присвята Діва на тому світі роздає діткам золоті яблука. Немовлята тих матерів, котрі дотримувались обітниці, одержують їх, а інші неньки яких согрішили, стоять і плачуть. На жаль, нема чуткої відповіді чому жінкам заборонялося їсти дол. Спаса яблука. Може, це пов'язано з переказом, коли Єва з раю звабила посмакувати не дозрілим плодом Адама, і цим самим спонукувала йог до гріхотворності? Повернувшись із церкви, господар з «свічкою» обходить обійстя й запрошує родину до розговіння. Спасівський обід складається переважно з борошняних та овочевих страв і гриби. Спочатку їдять яблука та мед, запиваючи виноградним або яблучним вином, «щоб садовина родила». Водохреще - велике свято різдвяного циклу з дуже розвинутою традицією. Цього дня (19 січня) всі поспішають до церкви на богослужіння, бо саме на Водохреще святять воду біля церкви або на річці залежно від умов місцевості. Місце свячення води прибирають ялинами , пухоцвітами. Морозної зими ставлять хрест з льоду або дерев'яний. Після посвячення присутні набирають свяченої води в декоративно прибрані васильком і пухоцвітами дзбанки, глечики тощо. Свячена вода вважається цілющою, оскільки, за повір'ям, лікує хвороби і охороняє від злих сил. Воду зберігають протягом року в закритому посуді з галузкою василька, тоді вона не втрачає своїх властивостей і не псується. Васильок містить ефірні олії, які надають воді приємного запаху і смаку. У народі свячену воду називають «водицею-йорданицею». Із Водохрещем пов'язані традиції, які передаються від покоління в покоління. Приємно згадувати, як цього вечора найстаранніший у хаті, засвічував воскову свічку-трійню (з трьох свічок), з якою був на богослужінні під час свячення води. Він брав свячену воду, кропило з василька і передусім освячував оселю., тоді обходив навколо хати і на кожному розі молився й кропив свяченою водою. Малеча проводить дідуся, молиться разом з ним, несли хлібину й на кожному розі відкушує хліб у новому місці, аби в хаті був добробут. Потім їдуть в сад і перев'язують дерева перевеслом із соломи, а дідусь кропить їх свяченою водою та просить щоб рясно вродили. Далі заходить до стайні, освячує її та худобу просить щоб корови отелилися, а овечки - окотилися. На дверях стайні й на воротах прибиває дерев'яний хрестик, прикрашений васильком і пухоцвітами. З борошна і свяченої води замішує рідке тісто, малює хрестик у хаті над вікнами і над дверима, а також над входом до стайні, щоб не пустити нечисту силу. На Водохреще, чи, як ще кажуть, другий Свят-вечір, готують такі ж страви, як і на перший Свят-вечір, лише меншу кількість. Страви мають бути, на олії, з грибів, капусти, риби, а також каші. За святковою накритим столом збирається вся родина, запалюють свічку і з молитвою приступають до вечері. Казали, коли не буде цього вечора вдома, той блукатиме цілий рік по світу, тому всі діти з'їжджаються до батьків. Першим починає їсти найстарший, потім - інші. Під час вечері не вживали спиртних напоїв, не курили. Почесна страва - кутя, тоді йшли страви з риби і обов'язково компот із сухофруктів та меду - узвар. По вечері діти збираються гуртом, бігають від хати до хати й щедрують під вікнами, за це господарі обдаровують їх пампушками, горіхами, яблуками, іноді грішми Свято Купала - це чарівна пора, коли рік ділиться навпіл, сонце повертає з літа на зиму, починаються жнива, дні стають коротші. Це свято молодості, кохання, сподівання відзначають 7 липня. Лише один раз на рік., купальської ночі у заростях папороті з'являється квітка щастя. Рівно опівночі під гуркіт грому на якусь мить спалахує вона блакитним вогнем. Щасливчикові, який устиг зірвати її, відкриваються всі таємниці світу. Його чекає палке кохання з найчарівнішою дівчиною, щасливий шлюб і безхмарне життя. Тому, хто здобув чарівну квітку, треба негайно розрізати мізинця і притулити квітку до нього, щоб вона вросла в тіло. Але зірвати її вдається одиницям. Нечиста сила різними способами намагається не допустити цього. Цієї таємної ночі лісом блукають відьми, русалки, лісовики, упирі. Щоб не причепилися русалки, дівчата обов'язково беруть з собою в ліс полин; плакун-трава відганяє нечисту від дому, допомагають ще кропива й осика, які розкладають на вікнах. У давнину люди вірили, що тільки цієї ночі, рослини радіють і веселяться, як діти, а тварини розмовляють між собою людською мовою. Саме цієї ночі відбувається єднання людини з природою, і все живе тоді прагне любові та ніжності. Це найщасливіший час для зачаття дітей. На цьому святі вогню і води всі рослини набувають надзвичайних цілющих властивостей, бо в цей день земля-мати має найбільшу силу, яку віддає всім. У ніч на Купала гріх залишатися вдома. Люди купаються, обливаються джерельною водою, качаються в росі, стрибають через вогонь. Від несміливості, боязкості, нерішучості людину очищають цей вогонь і вода. Купало запрошує, і старих, і молодих скупатися, очиститися від гріхів, забезпечити собі здоров'я на цілий рік. Роса й вода цієї ночі набувають чарівних властивостей, надають краси обличчю, якщо ними вмиватися. Настає час розкладання багаття. Це роблять тільки хлопці. Багаття намагаються запалювати на пагорбах, щоб було ближче до сонця. Бо чим вище горітиме полум'я, тим багатший буде в полі хліб. Дівчата збираються окремо від хлопців, плетуть вінки. Хлопці тихенько підкрадаються до них, і кожен хапає намічену дівчину. Потім гуртом водять танки, тягнуть одне одного до води, обливаються водою. Хлопці першими стрибають через вогонь, а хто відмовиться, хворітиме цілий рік. Коли вогонь стає менший, стрибають дівчата, а також дівчата і хлопці парами. Пара, що тричі стрибне, не торкнувшись вогню, побереться і щасливою житиме у шлюбі. У багатьох кидають траву чорнобильник, щоб здійснились всі бажання. Із давніх-давен збереглися в народі традиція робити з соломи опудало Купала. Голову йому роблять з глини, чіпляють вуса, розфарбовують щоки. Після ігри Купала урочисто спалюють або кидають у воду. На Купала кожна дівчина плете з чарівного зілля два вінки. Кидають у воду спочатку один, потім - другий. Якщо вінки зійдуться, - пара побереться і палко кохатиметься. Якщо віночки потонуть або перевернуться, це нічого хорошого не віщує. Настає ранок. Молодь розходиться по домівках, хто сумний, хто веселий. Але в кожного в серці залишається надія на щастя, на щире кохання. І в цьому їм допоможе мати-земля Далеко - далеко в Поліськім краю, Де змійкою річечка в'ється, Згубилось забуте село у бору, А серце до нього так рветься Тут озера хвилі плюскочуть завжди, Всміхається сонечко ясне. Тут люди веселі, не знають біди, В них віра в майбутнє не гасне. Тут матінка рідна ростила мене, Навчила любить цю місцину, І батькові мудрі та щирі слова Звідсюди в життя я нестиму. Куди б не водили дороги мене, В далекі краї і чужини, Я завжди думками прилину сюди До друзів своїх і родини.  |
Обряди та звичаї
Підписатися на:
Дописи (Atom)