Зелений туризм

    Село Нобель найвідоміше та найдавніше поселення Зарічненського району. Історичні відомості про село датуються 1158 роком, коли село згадується в Літописі Руському. Інша літописна згадка про село датується 1262 роком, коли на березі одноіменного озера відбулася битва між дружиною Волинського князя Василька та ятвягами. Вигідне економічне розташування, велике водне плесо озера, природна захищеність від нападників, зробила село важливим господарським осередком поліського краю на багато віків. В період ХV-ХVІІ століть нинішнє село мало статус містечка. Воно було не тільки центром господарської діяльності, але й центром духовного просвічення поліщуків. Тут діяв православний монастир, та було аж сім церков, щоб кожного дня тижня віруючі могли молитися в іншому храмі.
     Іншою привабливістю цього куточка Полісся є місцеве озеро.
Тільки уявіть собі: озеро з площею водного плеса 500 га, обвід його сягає майже 13 км, береги озера підвищені, піщані, засаджені смугами соснового лісу й усіяні кремнієвими камінцями. Посеред озера – три неповторні вічнозелені острови, що відбиваються у тихому плесі верболозом  та вільхою, сосною та  високим
очеретом.  Літньої  пори тут справжнє пташине царство та квіткове розмаїття.
По бруківці, минаючи села Кутин і Любинь, наближаємось до села Дідівка, першого із довколишніх сіл Нобеля, що входять до складу Нобельської сільської ради. Вузенька дорога протяжністю 2 км була прокладена по насипній греблі крізь болото у середині 70-х років минулого століття. Це був перший твердий шлях, який з’єднав Нобель із зовніщнім світом. Тоді ж були осушені і навколишні болота, що дало змогу майже втроє збільшити сільгоспугіддя  і полегшити  працю колгоспників.  

Село Дідівка розкинулось по обидві сторони дороги, що веде до Нобеля. Як населений пункт воно сформувалось в період колективізації і переселення із навколишніх хуторів. У роки першої світової війни, поблизу села проходила лінія фронту, і відбувалися затяжні бої. І в теперішні дні люди обробляючи свої земельні наділи знаходять залишки зброї, амуніції, а то і кістки полеглих солдат. За кілометр на захід від села, в урочищі «Москвитин», знаходиться братська могила солдат Руської Армії, на якій  встановлено великий дубових хрест та меморіальну дошку. Нині в селі Дідівка є близько  братська могила солдат Руської Армії         60 господарств та проживає  близько 120 чоловік.
Проминувши Дідівку, подорожуючи, одразу ж відчуєте подих вологого повітря, - адже близько озеро. Останні метри до озера пролягають у природному тунелі, що утворився над дорогою із гілля дерев. Минаючи цей тунель потрапляєм в істинне чудо природи. Повільно, як піднімається завіса в театрі,  розкривається і оживає, як пейзаж із картини, чудовий краєвид. І постає перед Вами славнозвісне озеро Нобель. Звідси видно село на півострові та два чудові острови. Від цієї краси перехоплює подих. А всередині душу переповнюють такі незрозумілі почуття, немов усі емоціїї ввімкнулись відразу. Це і здивування, і радість, і захоплення... Та попереду ще багато цікавого і невідомого.  То ж поїхали далі.
Дорога до села пролягає над самим краєм озера. З іншого боку дороги колишній колгоспний, (а нині  приватний) сад, який найбільш привабливий в період весняного цвітіння та ранньо-осіннього наливання яблук. Кілометр дороги позаду і в’їжджаєм у сосновий ліс. Урочища «Павловка» та «Козацька гора» найбільш грибні місця Нобельської землі. Восени тут білих грибів, маслят, зелениць практично не визбирати.
Далі дорога спускається з пісчаного узвишшя і перед нами з’являється літній амфітеатр. Саме тут щоліта проводиться  Всеукраїнський фестиваль гумору і сатири «Лауреат Нобельської премії», в рамках якого кращим письменникам-гумористам вручають Нобельські премії. У дні фестивалю тут дуже весело та гамірно. Гості ж відпочивають та насолоджуються місцевими краєвидами.
Поруч збудовано два цегельні будиночки для заїжджих відпочивальників. Нині вони знаходяться у  віданні обласного управління водного господарства, але поселитися тут може кожен, тільки при умові наявності вільного місця. Звісно проблему поселення туристів ці будинки не вирішують, тому недалеко від них одним із чисельних українських підприємств було переобладнано під готель колишню колгоспну баню.
         Ліворуч простяглася дорога до села Млини, в яке ми ще заглянемо, а нині продовжимо шлях до самого Нобеля.
Центр села нас зустрічає автобусною зупинкою, поряд з якою розташовано відділення зв’язку, приватний магазин, великий клуб. В центрі села встановлено пам’ятник односеьцям, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни. Тут завжди лежать квіти. Вшануйте їх хвилиною мовчання і ви.
                                                   На фестивалі гумору                                                                            
                 Нарешті бруківка закінчилась і під ногами простягається добротний асфальт. Центральну вулицю села встигли заасфальтувати перед самим розпадом колишнього Союзу. По цій вулиці ми й прямуємо вздовж півострова до кінця села. Тут слід залишити будь-який транспортний засіб і пройтись пішки. З двох сторін вода, цілюще повітря, привітні люди, буденність поліського села. Що ще  потрібно тому, хто приїхав на периферію відпочити тілом та душею.
Проминувши ФАП, приватні магазини, чепурні поліські хатини, (велика кількість яких пустували, а нині  викуплені під дачі), сільську раду, наближаємось до урочища «Калюжа». Саме це і є найвужче місце півострова шириною усього 70 метрів. Далі дорога піде підгору на невеличке узвишшя, де власне й вирувало колись життя літописного Нобеля. Цілком імовірно, що в урочищі «Калюжа» було       прокопано захисний рів, який з’єднав  дві сторони озера, а літописне містечко від світу віддаляв міст з надбанними вежами, що опускався. Але про це тільки можна здогадуватись – час і люди свою справу зробили!
Центром культурного та освітнього життя села є безперечно школа. Нобельська школа збудована на початку 70-х років минулого століття. Двоповерхова, простора, вона розрахована на 300 учнів. Хто ж тоді міг подумати, що ХХІ - ше століття у ній зустріне менше ніж сто учнів.
На подвірї школи стоїть, у пять людських обхватів столітній вяз, коріння та крона якого затінюють вже будівлю школи. А поряд памятник молодому юнаку – Петру Ходневичу. У двадцять два роки, цей хлопчина загинув рятуючи від вогню хлібний лан. Від іскри в спекотний день загорівся трактор, якраз посеред житнього поля, біді було б бути великій, але юнак скерував охоплений полум’ям трактор подалі від жита, причому сам отримав чисельні опіки, і як не намагалися лікарі, життя юнаку врятувати не вдалося. Подвиг Петра Ходневича надовго залишився в памяті односельців, а для цього було зведено памятник юнаку, щоб кожний міг подякувати мужності простого Поліського хлопця.
У Нобельській школі вже двадцять років діє музей-кімната історії села. В музейній кімнаті зібрані численні експонати, які свідчать про віхи історії. Експозиція музею систематизована по теметичних назвах: «Історія села» , «Освіта у селі» ,              Спасо – Преображенська церква  в Ноблі                        «Вони захищали Вітчизну»,
«Подвигу жити у віках», «Лауреат Нобельської премії».   А в кімнаті – інтер’єрі поліської хати, відтворено та зібрано багато тканих вишитих полотен, настільників (скатертин), рушників і іншого домашнього начиння без якого не може обійтися поліська господиня. Також при бажанні вам можуть провести екскурсію, де ви більш детально ознайомитесь із життям села в минулому, а свої враження залишите в книзі відгуків.
Після школи шлях наш пролягає на «Церковну гору». Так називається штучно насипане узвишшя, де знаходиться Спасо – Преображенська церква. Оця гора якраз і є детинцем княжого Нобеля. У давнину на ній  стояв деревяний замок нобельських князів і вельмож. Круті схили із трьох сторін робили фортецю неприступною, а з четвертої сторони були вхідні ворота і опускний міст.
 Пройшли роки, замку не стало, а на його місці збудували люди церкву, і з покоління в покоління святиня освячує це місце, і робить зачарованим місцевий краєвид. Нинішня церква збудована не так давно, у 1927 році. Поряд з церквою знаходяться могили священників, та їх родин, а також знатних людей. Серед котрих ціла династія священників Прокоповичів – чи               могили священників Прокоповичів       
не родичі бува славнозвісного Фаворита Петра І, владики Феофана Прокоповича? Хто зна? Можливо й так!
З вершини гори відкриваються чудові краєвиди на озеро, пісчані береги, хвойні ліси, на Прип’ять і на болота за нею. Свіже повітря, п’янить душу. Тиша і спокій з переливом хвиль на озері спонукає  надовго залишитись на цьому чудовому місці. За домовленістю з місцевим священником, який живе біля церкви, можна піднятися на дзвінницю
З її двадцятип’яти метрової висоти розкриваються краєвиди усього нашого Полісся. Водночас такого прекрасного і таємничого. На північний захід поміж очеретом і в угловинах різних заток, сховалась гора Татарка. Колись висока пісчана, а нині зовсім непримітна. З нею повязана легенда про набіги татар на Полісся, і переповісти її можуть чи не в кожній хаті, і так детально, що приходиш до висновку,  що це чиста правда. Хто його знає? Можливо під тією горою і справді спочивають останки лихої татарської жінки.

                                      Вид на озеро Нобель з Церковної гори
 А з вікон дзвінниці видно села Морочно, Локницю, Храпин, Кутин, Омит, Сенчиці і нобельські хутори, які розкинулись навколо озера. Усі вони мають свої назви: Млини, Дідівка, Котера, Радовель, Пудетиль, а для жителів інших сіл району  то є все нобляни                                                                                   
       Спускаючись з дзвінниці, можна зайти у церкву, помолитися за себе, свою родину, і, звісно, поставити свічку Богові за цей чудовий край і цих людей. Поряд із церквою проживає Леонід Васильович Куликович, колишній сільський голова, а за фахом вчитель історії, великий знавець історії свого села. Він покаже із власної  колекції,  і печатку міщанського (нобельського) повіту, і репродукцію стародавнього герба містечка, і багато - багато колишніх фотографій, на яких зафіксовано життя Нобля та ноблян. А ще від себе розповість і додасть ті свідчення про історію села, яких Ви ще не чули.
Тут же, в селі, у чоловіків – рибалок  можна купити свіженької риби, щоб потім її засмажити або зварити юшку на вечерю. А при нагоді  можете скупатись у теплих водах озера. Якщо ваша подорож припала на зиму, то можна пройтися по льоду, придивитися як рибалки ловлять рибу взимку, і відчути під ногами водяну безодню нобельського озера, яка ховає у собі багато вікових таємниць.
А ще, будучи у Нобелі, слід зустрітися із людиною-легендою -  Павлом Максимовичем Савичем. Він останній із фронтовиків учасників Великої Вітчизняної війни у селі. І, можливо, останній із тих, хто брав участь у штурмі рейхстагу і піднятті Прапора Перемоги над ним. Павло Максимович із задоволенням розповість як добивали фашистського звіра у його лігві, та, цілком можливо, поділиться своїми враженнями від прожитого життя.
Якщо ж ви своєю поведінкою викликали довіру у ноблян, багато з них можуть запросити вас на ніч до себе в хату. І тоді вас обов’язково пригостять поліською вечерею і чаркою хлібної горілки   (житнівки). На довершення вашої подорожі по селу, це буде чи не найпамятніша мить. А якщо і не проявлять до вас гостинності, не потрібно розчаровуватись. Звісно, збираючись до Нобеля ви взяли з собою намет, спальний мішок, чи відвели місце для сну в салоні власного авто. Тоді можна у будь-якому місці на березі озера облаштувати своє пристанище. У селі до приїжджих звикли і Вас ніхто не потурбує. Ось тоді можна повністю насолодитися красою поліської ночі, під тихий плескіт нічного озера і кумкання жаб, відчути повну ідилію поєднання людини і природи
                                                 Приємного Вам сну і найкращих відчуттів та вражень.

По околицям Нобля
Якщо Ви думаєте, що Нобель і озеро дослідили повністю, то глибоко помиляєтесь. Ми вже згадували – нобельська земля це не тільки село на півострові, а й прилеглі хутори. До одного з них і помандруємо далі. Село Млини, а саме так воно називається, (ніяк не Млин, як пишуть у довідниках), розташоване за чотири кілометри від Нобеля і розкинулось воно на березі Припяті. Десь за сотню кілометрів західніше несе вона свої води до Нобельського озера, впадаючи у нього і тут же витікаючи, спішить  до сивого Дніпра, а через нього і до всієї круговерті земного простору. Багато сіл, містечок і цілих міст притуляється до її берегів. Але чи не найближче з усіх притулилися до Припяті Млини. Господарські та  інші будівлі жителів цього села стоять прямо на краю річкового русла, так що й непомітно де проходить та грань, що розділяє людей і воду.
Потрапити до Млинів із Нобля можна і по воді і по суші. І в тому й іншому випадку враження ви отримаєте величезне.  Пливучи у найнятому човні проти течії Прип’яті до Млинів, ви побачите, скільки заворотів та петель утворює річка прорізаючи своєю течією болотисту місцевість.
                                                                      
Подекуди видніються стіжки сіна на болоті та повз Вас пролітають дикі качки, лисухи, чайки. А навколо райська зелень
Своїми жовтими  чи білими голівками прикрашають річку водяні лілії, а у повітрі пахне ароматами дикої первозданної природи. Десь там, серед болота загубився великий пісчаний пагорб – острів, що зветься Невелятин. Колись до нього була прокладена по греблі дорога – вузькоколійка, по якій німці у першу світову війну доправляли на передову боєприпаси та військовий провіант. Тепер цієї дороги немає, але на острові, серед болота, залишились міцні сіро-похмурі, врослі в землю доти та бетонні бункери. Про їх місце знаходження, та походження, вам охоче розповість ваш спутник-перевізник.  Петляючи у човні по загинах і поворотах річки Припять, за пів-дня  Ви доберетесь до Млинів. По суші цей шлях можна здолати значно швидше. Від озера, на захід через сосновий ліс, тянеться чотири кілометри насипаної гравієм дороги. Обабіч - сосновий ліс, багатий на гриби та  цілюще лісове повітря. По цій дорозі можна пройтися до Млинів, зупинившись біля лісового озера, яке зветься Засвітське. За своєю формою озеро заокруглене і не має проточних вод, хоча вода в ньому прозора і завжди свіжа. Існує гіпотеза, що Засвітське озеро з Нобельським з’єднане підземним переходом чи підземною річкою. Ви можете почути навіть розповідь про те, як рибу зловлену в Нобельському озері  позначали і через деякий час виловлювали в Засвітському. Чи правда це? Невідомо! Проте, щось вірогідне може бути, адже вода у засвітському озері завжди свіжа, отже вона все ж таки живиться від якогось 

джерела. Біля лісового озера можна відпочити, скупатися, а далі відвідати і село Млини, поспілкуватись з його людьми, близенько підійти до Прип’яті, а ще відвідати поле де  загинув Петро Ходневич.                                                                                                                                                                                                 На місці подвигу тракториста у радянські часи була встановлена меморіальна стелла, і жнива завжди починались у колишньому колгоспі з цього поля. Далі за                                            


селом, через якихось два кілометри, простягається вже Волинь з не менш загадковим               
                       ДОТ часів ВВВ                      поліським селом Сваловичі, яке розкинулось на болоті. Якщо у Вас є можливість, чи у власному авто є запас бензину, то місцеві хлопці на моторниму човні перевезуть Вас на Волинь. Від чого враження ваші від перебування на Нобельській землі будуть іще більш насиченими.
Вирушаючи до Нобеля, крім звичного для туриста провіанту слід обов’язково запастися відео або фотокамерою, адже під час ознайомлення із цими куточком Полісся, обов’язково виникне невтримне бажання зафіксувати все побачене , щоб мати можливість знову і знову милуватись чудовими краєвидами цього прекрасного краю, а також щоб поділитись враженнями з друзями, родичами, знайомими. А ще слід пам’ятати – Нобельське озеро та навколишня природа зберігає  цілісну, майже первозданну красу і привабливість, і після вас обов’язково хтось інший  прийде відпочити на це місце, тому  не залишайте після себе слідів «людської цивілізації». Бережіть незайману Поліську красу. А відсутність звичного туристичного сервісу, дасть можливість відчути свою приналежність до природи і відчути себе її частиною.  То ж приємних Вам вражень від відвідування Нобля, гарного настрою і відпочинку, і чекаємо вас знову, тому що хто хоч раз тут побував неодмінно повертається знову. Тому до швидкої зустрічі на мальовничій Зарічненщині!:)
P.Sурочища навколо озера, де можна зупинитись у наметі:

1) Павловка;  2) Дідівський Берег; 3) Верпка; 4) Криниця; 5) Додиківський                           
Берег; 6) Сосниця; 7) Брудиличі або Обрив; 8) Піски; 9) Вусте.

У селі є три продовольчі магазини, є магазин у селі Дідівка та у Млинах. Транспортне сполучення із Рівного щодня, із Пінськом ( що в Білорусії) двічі на тиждень. Відстань до найближчого села Кутин – 10 км.; Зарічного – 35 км. Рівного – 220 км. з собою обовязково мати документи. Гарного Вам відпочинку.






Бібліофест-2014