495 РОКІВ

З ЧАСУ НАПИСАННЯ НОБЕЛЬСЬКОГО ЄВАНГЕЛІЯ 1520 РОКУ – НАЙДАВНІШОЇ ПИСЬМОВОЇ ПАМ’ЯТКИ НАШОГО КРАЮ

НОБЕЛЬСЬКЕ ЧЕТВЕРО¬ЄВАНГЕЛІЄ 1520 РОКУ - найдавніша, збере¬жена часом для нас, письмова па¬м'ятка, котра відноситься безпо¬середньо до нашого краю, віднайдена завдяки членам Національної Спілки краєзнавців України – Валентини Тумаш та Павла Дубінця.
Зокрема, Валентина Тумаш, опрацьовуючи історичні джерела, відшукуючи цікавинки про життя поліського краю в різні часи історії, віднайшла інформацію, яку прочитала на одному із сайтів Інтернету, яка приголомшила своєю значимістю... Зокрема, це стосується роботи Петра Андрійовича Гільтебрандта, російського право¬славного літератора, історика та археографа, який жив у 1840 - 1905 роках. У свій час він займався роз¬бором рукописів Віленської публічної бібліотеки, склав у 1871 році їх опис в окремій книжці під заголовком «Рукописное отделение Виленской публичной библиотеки. Церковно¬славянские рукописи и Русские пергаменты». У цій книжці він подає, зокрема, гарний опис Туровського Євангелія, чи не найдавнішої писемної книги нашого Полісся, датованої XI століттям, яку в 1866 році було віднайдено в Спасо-Преображенській церкві древнього Турова. Гільтебрандт був запрошений для розбору рукописів у 1865 році. Вчений на по-чатку своєї роботи знайшов неве¬личку шафу з 3-4 десятками руко¬писів, які відносилися до часів ла¬тинства, та дві великі вітрини, запов¬нені рукописами латинською та польською мовами. У ящиках, шафах, сірих та сирих нішах, знаходив він все нові й нові пергаментні грамоти. Зустрічав і дуже цінні речі. Серед них було й Нобельське Четверо¬євангеліє 1520 року. Як це Євангеліє із Нобля потрапило до Вільно, можна лише здогадуватися. Утім, маємо і свої припущення.
У 1856 році граф Тишкевич засну¬вав у Вільному Музей давнини, а при ньому утворив Археологічну комісію. Із справ цієї Комісії видно, що в числі пожертвувань тут приймалися й рукописи. У 1865 році було зібрано 538 рукописів та 2077 давніх грамот, актів, автографів. Колишній попе¬читель Віленського навчального окру¬гу Корнілов ревно займався пошука¬ми давнини. Він добре розумів, що із впровадженням на колишніх землях Речі Посполитої православної віри російського зразку, вони масово зни¬кають, і хотів зберегти те, що вціліло. У 1865-1867 роках відряджено у Західний край, і зокрема на Полісся, досвідчених осіб, котрі повинні були зібрати і привезти до Вільно руко¬писні книги, які мали історичну та писемну цінність. Для цього звер-нулись до духовенства, учителів, із проханням допомогти віднайти давні рукописи, грамоти тощо. Напевне, таким чином і потрапило до Вілен¬ської бібліотеки Нобельське Єван¬геліє.
Опис Нобельского Євангелія Гільтенбранд подає у своїй праці під №15: - «Нобельское (Нобель-местечко и в старину, и тепер Пинскаго уезда) Четвероеван¬гелие 1520 года, в четвертку (длины43/4верш., шир.31/4), 347 листовъ или 694 стр., по 16 строкъ на странице, в малиновому бархатномъ (выцветшемъ) перепле¬те, украшенномъ позолоченнымъ Распятіемь по средине, а по углам четырьмя евангелистами».
Крім цього, автор дає невелику характеристику давній книзі: «Перед¬мова до Євангелія від Матвія неповна. Із 96 сторінки розпочинається Євангеліє від Марка, із 159 - від Луки, із 257 - від Іоанна. Із 325 сторінки й до кінця - соборник. Написання су-цільне, де немає розділових знаків».
Післямову до нобельського рукопису, яка була написана на останній сторінці фоліанту, Гільтенбранд подає без перекладу. У ній читаємо наступне: «В лето1520, індикт восьмий написана би книга сия, нарицаємая Євангелие тетро. При велико корол Жикгмонте, и при єпископе Ионе владице Туров¬ском и Пинском, и при князе Федоре Ярославичи, повелениемь христо¬любивого мужа раба Божия Симеона Батиевича старца (старости) Хоенского, и дано в Нобли в храм Свя¬того Велика и Чудотворца архиерея Николи. А хто сию книгу возьме от церкви святого отца Николижи в Нобли Пинского повета, тот да будет проклят в сия век и в будущий. А писал дьяк многогрешний раб Божий Севастиань Аврамович же в Нобли. Доскончана би книга сия месяца июня первий день на память святого мученика Иустина философа и на мученика Иустина».
Здавалось, цей текст дає вичерпну відповідь на історію походження Євангелія, але зустрічаємо одну заперечувальну особливість - де ж писалось це Євангеліє? Спочатку чи¬таємо: «...дано в Нобли в храм...». Це можна зрозуміти, що вже напи-сане Євангеліє було дароване до церкви святого Миколи. Але далі читаємо: «...писал дьяк многогрешний раб Божий Севастиан Аврамо¬вич же в Нобли...» Отже, цілком ймовірно, що це Євангеліє було переписано, із більш старішого, безпосередньо в самому містечку, при церкві. Що характерно для тих часів, коли монастирі і церкви по¬зичали одні одному для перепису церковні книжки.
Російський історик, педагог та археолог Флавіан Добрянський, котрий після Гільтенбранда також досліджував рукописний відділ Віленської публічної бібліотеки, у своєму описі Нобельского Євангелія робить доволі серйозну відмітку: «...полуустав довільно небрежний.» По іншому, текст малограмотний із помилками та ще й без розділових знаків. А таке письмо властиве для людини без належної освіти, котрим і був напевно дячок-переписувач Се¬вастиан Аврамович, який служив при Микільскій церкві. Бо, як правило, чорновою рукописною працею зай¬малися нижчі церковні чини: дия¬кони, псаломщики, послушники, під наглядом священиків чи ігумень монастирів.
Іншою особливістю післямови є накладання прокляття на вилучення Євангелія із церкви. До того ж, про¬кляття серйозне і страшне, накладе¬не на усі віки і навіть для загробного світу. Щоправда, той же Добрянский, у передмові до своєї праці. «Описание рукописей Виленской Публичной библеотеки церковно-словянских и руских 1882 года» відмічає, що на багатьох книгах тих часів зустрічаються заборони із прокляттям, і пояснює це тим, «... что рукописи по тогдашним кременам составляли значительную ценность, приобрести которую было сильное желание, не отступавшие даже перед угрозами». Тепер дивно читати на церковній книзі прокляття, але, щоб зберегти просвітницьку цінність, переписувачі навіть вдавалися до таких не зовсім Божих дій.
Цікаво, що закінчується ця книга побажанням, розміщеним на зворо¬ті останнього листка: «Буде и буде Микольскому добра два і три до п'яти попов, а писав Левко дьячишко Гловми». Принаймні так ми змогли розі¬брати це послання. Як стверджує Добрянський, ця замітка була писана тим же почерком, що й саме Єван¬геліє. З цього слідує, щоб визначити точне ім'я переписувача, варто провести детальне вивчення, як самої Євангелії, так й історичної джере¬льної бази тих далеких часів.
Написане Євангеліє по шістнад¬цять рядків на сторінці і письмо су¬цільне там, де немає розділових знаків. Таким чином, можна стверд¬жувати, що це є найдавніша, збере¬жена часом для нас, письмова па¬м'ятка, котра відноситься безпо¬середньо до нашого краю.
Про унікальність та значимість Нобельского четвероєвангелія згадує у свої багатотомній історії «Руськой церкви», написаній у XIX столітті, і митрополит Московський і Коломенский Макарій (Булгаков). У нього читаємо наступне: «Несколько богослужебних рукописних книг того времени, употреблявшихся в Литов¬ской митрополии, сохранилося до сели. Таковы– п’ять ЄвангелийХ\Лв. Из котрих одно, Нобельское, писано 1520 г. при єпископе Туровском и Пинском/Ионе и князе Федоре Ярославиче для Никольской церкви местечка Нобли Пинского повета...». Уже сам факт, що укладач історії російської церкви відмітив це Єван¬геліє у своїй праці, промовляє про значущість і винятковість книги. Між іншим, в соборнику наприкінці Єван¬гелія, де, зазвичай, розміщується перелік всіх святих на кожен день року, відсутні імена святих руської церкви, прославлених на той час.
Зробивши історичний ракурс у минуле Нобельского Євангелія, ми не могли не зацікавитись теперішньою його долею, тому, через всесвітню павутину, розпочали пошук залишків колишньої Віленської публічної бібліотеки і дізналися, що рукописи із неї тепер зберігаються в бібліотеці академії наук Литви імені Врублевських. На наш лист із проханням підтвердити місцезнаходження Єван¬гелія і можливість зробити скану¬вання для подальшого репринтного перевидання, дуже швидко отримали вичерпну відповідь від завідувачки рукописним відділом Ерики Кулешене. Отже, як пише пані Ерика, Євангеліє зберігається в бібліотеці, з ним можна ознайомитися у будь- який час, поїхавши до Вільнюса, а ось на рахунок сканування - то потрібні кошти, у розмірі двох з половиною тисяч євро, і ще - офіційне звернення на ім'я директора бібліотеки. 
В Україні, чи не кожен житель знає про Пересопницьке Четвероєван¬геліє, яке писалося в 1556-1561 ро¬ках. У 2001 році Інститутом україн¬ської мови НАН України було здійс¬нено його транслітероване видання із науковою обробкою - впорядку-ванням, дослідженнями, словопо¬кажчиками. Загальний наклад книги склав 500 примірників. Можливо, подібна доля чекатиме й на Нобе¬льське Четвероєвангеліє, якщо цим переймуться ті, кому не байдужа історія Зарічненщини, Полісся та всієї України. І ця справа варта уваги як громадського, так і церковного суспільства, адже ми маємо винят¬кову історичну пам'ятку нашого Полісся, котра доносить нам далекі відголоси літературної писемності наших предків і має не тільки сак¬ральну, але й культурологічну цінність для українського та білоруського народів. А для древнього Нобля, зваживши на його багату історичну минувшину, є можливість стати вагомим історико - культуроло-гічним центром на погранниччі двох слов'янських народів, такою собі північною Пересопницею.А ще варто зазначити, що в недалекому 2020р. насту¬пить п'ятсотріччя від дня написання Нобельського Єванге¬лія. Тож слід зацікавитися і поспішати у вивченні, пропагуванні та перевиданні для наступних поколінь цієї книги.
Література:
Тумаш В. Нобельське Четвероєвангеліє - найдавніша письмова пам'ятка нашого краю [Текст] / В. Тумаш, П. Дубінець // Полісся. - 2014. –N 28/17 лип./. - С. 13
* * *
Нобельське Четвероєвангеліє[Електронний ресурс]. – Режим доступу :http://zarichne.libr.rv.ua . – Назва з екрана